Майстри своєї справи

Дардан Тамара Павлівна

Професія, яка зробила життя Тамари Павлівни Дардан щасливим, виявилась вічною і невмирущою. Учитель, організатор позакласної роботи, директор школи – це шлях, високого її професіоналізму та працелюбності.

Слободяник Антоніна Євдокимівна

вчитель української мови

та літератури,

заступник директора з виховної роботи.

Учитель…  Стільки в цьому слові доброго, красивого, вічного. Це людина, яка допомагає «розправити крила», дістати «путівку в життя». Саме такою  є Слободяник Антоніна Євдокимівна.

Народилася  Антоніна Євдокимівна в с.Молодецькому Маньківського району 25 серпня 1946 року.

Після закінчення Смілянської школи-інтернату №2 разом з Атестатом одержала Посвідчення старшої вожатої і направлена працювати в Тернівську середню школу (1964 рік), пізніше закінчила філологічний факультет Черкаського педагогічного інституту. Відтоді й утверджує рідномовний простір у шкільному середовищі та селі, виховує доброту, чуйність, працелюбність, навчає пізнавати та цінувати життя, прагнути досконалості.

Щоб охопити увагою кожного учня, створює при сільському Будинку культури Будинок піонерів на громадських засадах (1968 рік). Індивідуальний підхід до учнів став на першому плані. Беручи до уваги інтереси дітей, анкетне опитування учнів і батьків, організувала роботу більше 15 гуртків, керівниками яких стали батьки та громадськість села.

Антоніна Євдокимівна разом з учнями організувала роботу «Тимурівського» загону, взяли на облік ветеранів Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці, людей, які потребували дитячої уваги, тримали над ними шефство, влаштовували для них концерти.

Проводили свята вулиці, зустрічі з цікавими людьми, звіти перед громадськістю, спортивні змагання.

Робота Слободяник А.Є. неодноразово вивчалась районним та обласним відділами освіти, вона була делегатом республіканського з’їзду працівників освіти в м. Києві, на якому ділилась досвідом і за активну участь у вихованні підростаючого покоління в 1976 році нагороджена медаллю Президії Верховної Ради СРСР «За трудовое отличие».

Антоніна Євдокимівна довгий час була організатором позакласної роботи, заступником директора з виховної роботи і всю систему праці з дітьми підводила до висновку: щоб стати особистістю, потрібно постійно прагнути до морального вдосконалення, і найвище призначення людини на землі – творити добро. Вона вчитель-методист, спеціаліст вищої категорії, відмінник освіти України, неодноразово  нагороджувалась грамотами обласного  управління та районного відділу освіти.

Антоніна Євдокимівна – невтомна трудівниця на освітянській ниві. Та головне, напевно, що вона вміє творити, вміє слухати дитячі серця і зігрівати ласкою, вміє запалити вогнем високої любові до рідного Слова і рідного краю.

Слободяник А.Є. тепер на заслуженому відпочинку, та її ім’я і сьогодні часто звучить у школі і щоразу з глибокою шанобою та вдячністю.

Апілат Ганна Іванівна

учитель початкових класів,

вчитель української мови та літератури

В 1954 році після закінчення Черкаського педучилища Ганна Іванівна направлена в Тернівську середню школу. Цього року відбувся з’їзд комсомолу України, який прийняв рішення для підняття роботи з дітьми направити випускників педучилищ в школи старшими вожатими. З молодечим запалом і ентузіазмом поринула Ганна Іванівна в роботу. Учнів у школі було більше 500, діти потяглися до роботи. Цікаві піонерські збори, романтичні походи, екскурсії, диспути, різні ігри, художня самодіяльність захоплювала дітей, і до пізнього вечора були вони в школі. Робота приносила задоволення.

В 1958 році Апілат Г.І. була переведена вчителем початкових класів. Працювала і вчилася заочно в Черкаському педагогічному інституті на філологічному факультеті. Успішно закінчила навчання, але так і залишилася працювати класоводом, не могла відійти від дітей, улюбленої справи. Довірливі і щирі учні відповідали вчительці своєю любов’ю і прихильністю. Вранці зустрічають біля будинку і по черзі з гордістю несуть до школи сумку вчительки. Часто вранці ждуть біля хвіртки і дарують вчительці пісню. Це щоб був хороший настрій на трудовий день. Тільки ради цього хочеться жити і працювати – говорила Ганна Іванівна.

Пропрацювала Апілат Г.І. в школі 55 років. Випустила багато учнів. Вчила не одне покоління односельчан. Серед учнів-випускників чимало вчителів, лікарів, інженерів, бізнесменів, бізнесменів, робітників різних робітничих професій. Але вони схожі між собою одним – всі порядні, шановані люди, хороші працівники, турботливі батьки.

За досягнення в роботі Ганна Іванівна нагороджена грамотами, значком «Відмінник народної освіти», присвоєно звання «Старший учитель» та «Учитель методист».

Романюк Марія Адольфівна,

учитель початкових класів.

   Народилася 1.10.1942 року в с. Літовиче Кокчетавської області. Закінчивши середню школу, продовжила навчання в Криворізькому педагогічному інституті, де здобула спеціальність учитель початкових класів. Трудову діяльність розпочала в 1966 році, а в Тернівській школі працювала з 1970 року по 2002 рік.

Зі слів Марії Адольфівни.

Нещодавно здавалося, що на світі так все легко і просто. Дім, школа, друзі. Це дійсно казковий щасливий Світ.  Але час невпинно лине вперед, летить, як швидкий потяг у незвідану даль. І ось ми вже дорослі. Сторінка життя Дитинства перегорнута, і як би ми не кричали, щоб зупинити час, то наші слова лишаються беззвучними нотами, які розтанули у всесвіті. Нам хочеться хоч в уяві повернутися в ті роки, де нас щодня з усмішкою зустрічала перша вчителька Романюк Марія Адольфівна. Вона розкривала нам життя яскравими фарбами, і ми, ніби на крилах з нею подорожували.

Марія Адольфівна – людина світла душею, чесна, чуйна, працелюбна. Ми її бачили то радісною, то сумною, то палкою, то стриманою, але завжди красивою, енергійною, непосидючою.

Вона виконувала функцію мудрої, ніжної мами, досвідченого психолога, яка уміла навчити, розрадити, підтримати.

Нас, своїх учнів, вона зробила щасливими, відкривши красу рідного краю, чудових українських пісень, посіявши в душах повагу до людей.

І нам хочеться вклонитися дорогій Марії Адольфівні, спеціалісту вищої категорії, зігріти її серце своєю любов’ю, бо вона у кожній нашій клітинці і завжди буде присутня у наших, уже дорослих душах.

                                                                                   Її учні: Слободяник Олена,

Соляренко Таїса

Петренко Валентина Євгеніївна –

учитель російської мови та зарубіжної літератури

Молодою та енергійною прийшла Валентина Євгеніївна на роботу  в Тернівську ЗОШ у 1987 році, де свій запал віддавала дітям на протязі 23 років.

Світличний Павло Миколайович –

учитель іноземної мови

Клименко Борис Васильович –

військовий керівник

Слободяник Анатолій Антонович –

майстер виробничого навчання

Тернівська школа та село гордиться, що тут працював і навчав учнів чесний, працелюбний, щирий і відданий своїй справі майстер виробничого навчання Слободяник Анатолій Антонович.

Народився він 14 червня 1941 року в с. Тернівка Смілянського району.

Дитинство пройшло в рідному селі в чеканні батька з війни. Та не судилося побачити його. В ці важкі воєнні та повоєнні роки виховувала і навчала мама. Своє життя Анатолій Антонович вирішив присвятити праці на землі.

Після закінчення Уманського сільськогосподарського технікуму працював у дослідному господарстві токарем, комбайнером, бригадиром тракторної бригади. За сумлінну працю мав безліч нагород, тому і запросили його в школу майстром виробничого навчання.
Слободяник А.А. навчав учнів любити професію хлібороба, був вимогливим і справедливим до учнів і до себе. Він доклав багато зусиль, професійної майстерності, мудрості і батьківського тепла, щоб згуртувати учнів до роботи в учнівській виробничій бригаді, зробити колектив єдиним цілим, міцним і дружнім.

Анатолій Антонович створив у школі тракторний парк і учнівська виробнича бригада власними тракторами обробляла 60га землі. Тут, під керівництвом наукових працівників дослідної станції, проводилися досліди по вирощуванню нових сортів пшениці, ячменю, кукурудзи, цукрових буряків і мали великі успіхи.

Разом з учнями на неудобах села він посадив більше тисячі сосон.
Протягом десятка років учні Слободяника А.А. були переможцями обласних та республіканських змагань «Золотий леміш», «Юні господарі землі» та інших. У 1972 р. члени учнівської виробничої бригади нагороджені поїздкою на Всеукраїнську виставку досягнень народного господарства в м. Москву.

У 1974 – 1978 роках учню – трактористу Задорожньому О. було вручено Почесну Грамоту Міністерства освіти УРСР і ЦК ВЛКСМ.
Почесне звання кращого юного тракториста України здобув учень Клименко О., члени виробничої бригади нагороджені призом імені Героя Соціалістичної Праці П.О.Журавського та трактором Т-40, а член виробничої бригади Слободяник Сергій нагороджений Медаллю Президії Верховної Ради СРСР «За трудову відзнаку».
На базі Тернівської СШ проходить Всесоюзний семінар керівників учнівських виробничих бригад. За підсумками республіканського соціалістичного змагання учнівській виробничій бригаді Тернівської школи (керівник Слободяник А.А.) присвоєно І місце і нагороджено грамотою МО УРСР і ЦК ВЛКСМ та вручено трактор Т-25.

Анатолій Антонович деякий час працював на Смілянському радіо приладному заводі старшим майстром.
У 1989 році з метою удосконалення системи професійно-технічної освіти, при Тернівській школі створено філіал Корсунь-Шевченківського професійно-технічного училища і Анатолій Антонович знову запрошений навчати учнів тракторної справи. Він своїми руками створив зразковий кабінет тракторної справи. Кожне його заняття відзначалося високою майстерністю, глибоким змістом, різноманітними методичними прийомами, що допомагало готувати висококваліфікованих механізаторів сільського господарства Смілянщини.
Він завжди любив голос життя на землі, тому односельчани бережуть пам’ять про нього.
Зі спогадів директора школи Дардан Т.П.

Коломієць Володимир Степанович –

військовий керівник

(1951-2005)                  

Народився 27 січня 1951 року в с. Попівка, Смілянського району Черкаської області.

У 1968 році закінчив Тернівську середню загальноосвітню трудову політехнічну школу.

1968-1969 – здобув освіту електромонтера по експлуатації промислових електроустановок в технічному училищі м. Сміли

1969-1971 – служба в Радянській Армії.

1973 – одружився.

1971-1984 – працював електромонтером зв’язку і сигналізації в Черкаській обл.

01.10.1984-01.09.1994рр.-військовий керівник Тернівської школи.

З 1994-2005рік- вчитель трудового навчання Попівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.

1985-1990 – навчання в Уманському державному педагогічному інституті    ім. П.Г.Тичини.

За сумлінну працю був нагороджений Почесними грамотами Черкаського обласного відділу освіти(1989, 1992рр), а також Смілянським районним відділом освіти( 1987,1993).

У1988 році за активну участь в ідеологічній роботі був занесений на Дошку

Пошани ідеологічного активу Смілянського району.

Де б не працював Коломієць В.С., завжди користувався авторитетом і повагою серед колег і учнів. Він повністю віддавався роботі. Мав багато

друзів і прихильників. Завжди був поряд з тими, хто потребував допомоги.

Безкорисливий, відвертий, трудолюбивий, «майстер на всі руки». Він вмів вправно працювати з деревом, металом, відремонтувати будь-який

електроприлад, змайструвати власноруч якийсь механізм для роботи на городі. В нього вчилися не лише учні, а й дорослі.

Його гордістю завжди була сім’я і в першу чергу діти – син і дочка, для яких жив, віддавав все своє батьківське тепло.

31.05.2005 року після тривалої хвороби помер.

Зі слів дружини Коломієць Л.М.

Клименко Анатолій Григорович 

учитель математики

Клименко А.Г.  з 1981 по 1996 роки працював учителем трудового навчання, креслення та малювання в Тернівській середній школі. Педагогічне кредо Анатолія Григоровича – люби, пізнай, зрозумій, допоможи! Саме така педагогічна позиція допомогла вчителю створювати дружні стосунки з учнями. Це людина,  яка має розвинені комунікативні та організаторські здібності, високий рівень духовної та загальної культури, почуття такту, делікатність.

Він справжній учитель. Надзвичайно по-вчительськи переживав за стан справ у школі, прагнув сповнити шкільне життя атмосферою творчої праці, цікавими захопливими справами.

Анатолій Григорович не один рік був головою профспілкового комітету школи. Намагався зробити все, щоб у колективі була здорова доброзичлива атмосфера.

Він людина творча і непосидюча. Понад усе любить українську пісню, грає на бандурі, бере участь у художній самодіяльності.

Євтушевська Тетяна Федорівна –

учитель української мови та літератури

Ткаченко Василь Іванович 

військовий керівник

Клименко Сергій Євдокимович,

директор школи

Мабуть, кожна людина вважає, що її місто чи село, де вона народилася і живе, найкращий куточок землі. Адже воно тебе викохало на своїх долонях, збагатило своєю красою. Ти його часточка, його син і надія.

Таким для Сергія Євдокимовича було село Тернівка. Воно гордо несе свою славу ще з 16 століття. Саме тут переплітається славна давнина і запал його молодості.

Народився Сергій Євдокимович 1908 року в с.Тернівці, Смілянського району. Тут закінчує школу, потім природничий факультет Черкаського педагогічного інституту.

1936 року, ще молодого, повного сил і енергії, Сергія Євдокимовича призначено директором Тернівської школи, ще тої, старенької. Але стільки ж хорошого і доброго бачила вона. Сьогодні забута, яка скромно, по-старенькому трудиться для села, задумливо принишкла під кронами сухуватих тополь і можливо, в сумовитій задумі пригадуються їй незабутні, неповторні дні, так як і учителям, які щоденно зустрічали школярів.

Керівник школи – серйозний, відповідальний, батько шкільної родини. Богом йому дана висока працездатність, вроджене вміння дивитись на світ оптимістично й упевнено.

Тільки-но розправив крила, та розпочалась Велика Вітчизняна війна. Його відправлено на Урал. Працював в заводі, де виготовляли снаряди, зброю для фронту. Після війни повертається в село і продовжує очолювати колектив. З 1945 по 1969 роки – він весь у праці, роздумах, у шуканнях, сподіваннях, сповнений віри в краще майбутнє.

Діти нашого села і навколишніх хочуть вчитись. Класи переповнені (по 35-40 учнів). Сергій Євдокимович організовує толоки. Учителі, учні, батьки самотужки, будують додаткові приміщення школи, їдальню.

Тернівська середня школа щороку тримала першість серед шкіл району по навчанню, вихованню, а Сергій Євдокимович, мов той шляхетний вершник, кликав колектив на нові і нові справи.

Із свідчень колег.

Жак Марія Іванівна,

вчитель математики, вихователь групи продовженого дня

Мама Марія Іванівна – мудрість, стриманість, порядність, тепло і затишок нашої оселі. Середню освіту здобула в Черкасах, згодом закінчила і Черкаський педагогічний інститут. Вона мала глибокі знання з усіх предметів, але математику любила над усе.

Вона була тактовна, інтелігентна, ввічлива. З 1955р. по 1974р – працювала математиком у Попівській школі, а з1974 по 1981 – вихователем групи продовженого дня у Тернівській школі.

Жак Володимир Кузьмович, учитель історії

Тато Володимир Кузьмович після закінчення сільської школи з 1946 по 1950р. навчався в Миколаївському суднобудівному технікумі, а з 1951 по1957р. в Одеському державному педагогічному інституті  ім.Ушинського.

З 1958 по 1984 працював учителем історії у Тернівській ЗОШ. Він був патріотом школи і села, любив землю був чесним, порядним, відданим своїй справі.»

З листа доньки Владлени Володимирівни.

Чорнобривець Микола Григорович,

учитель математики

   Народився 1921 року в с. Текліно на Смілянщині. Закінчивши навчання в сільській школі, вступив до Черкаського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет, та в 1941 році навчання перервала Велика Вітчизняна війна.

Багатьох студентів їхнього факультету відправили в Сталінградську область, де обслуговували та ремонтували військові літаки. Там і пройшли ті страшні роки, а з 1945 по 1949 роки продовжував навчання в інституті. З 1949 року по 1978 рік працював учителем математики в Тернівській школі, бо розумів, що учительство творить народ, творить його в найвищій іпостаті.

Мій тато Микола Григорович був вимогливим, справедливим, знаючим, інтелігентним, об’єктивним. Через його руки пройшло не одне покоління. Освіті він віддав 29 років.

Син Анатолій (зам. міністра МВС)

Чорнобривець Марія Миколаївна,

учителька молодших класів

 Моє село Тернівка – це найпотаємніша книжка, яку я розкрила ще в 1923 році. Стільки воно подарувало мені сонця і тепла, пестило теплими своїми променями, а квіти сліпили очі своєю красою.

Та зустрічалась я тут і з чорними днями: голодом 1933 року, злиднями, роками жорстокої війни. Ці події сколихнули нашу землю, адже війна і голод найстрашніше, найжорстокіше лихо, бо страждають всі люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти.

Здобувши освіту в Черкаському педагогічному інституті, навчала найменших діток односельчан, в життя яких ще довго вривалася війна іржавими мінами і снарядами.

Я навчала їх і виховувала, допомагала і підтримувала, раділа і сумувала разом з ними, надихала на кращі вчинки. Всім потрібна була моя увага, добре слово, лагідна усмішка. Цій справі я присвятила 25 років.

Із щирої бесіди.

Склярук Олександра Станіславівна,

учителька російської мови та літератури

 Народилася 20.10.1925 року в с.Тернівці Київської губернії.

Коли перегортаю книгу життя, то огортає сум. Чим ми, діти, завинили, що довелось так багато перегорювати. В 1933 році пішла у 1 клас. Голод, недоїдання.

Господь благословив на муки і скорботу. Та народ не втратив віри у життя. Училась на відмінно і у 1941 році закінчила 8 класів Тернівської школи. Та знову крик матерів і сльози дітей. Господарями в селі стали фашисти. Всі наші рожеві мрії зруйновані. Великою ціною наших батьків далася воля. 28 січня 1944 року село було звільнено від фашистів і я продовжувала навчання в Смілянській школі   № 22 (станція ім.Шевченка). З 1945 по 1947 роки навчалася в Смілянському технікумі харчової промисловості, а з 1950 по 1955 роки в Черкаському педагогічному інституті.

В Тернівській школі працювала з 1965 по1988 роки – виховатилем групи продовженого дня, учителем російської мови та літератури, організатором позакласної роботи.

Нагороджена Грамотами Міністерства освіти, Почесними грамотами Черкаського відділу освіти, маю значок «Відмінник народної освіти».

Думаю, хоч як не важко було жити, та шлях пройшла з чистою душею.

Із щирої бесіди.

Безверха Раїса Федорівна,

учитель хімії та біології

Народилася 16.03.1910 року в с. Тернівці на Смілянщині. Тут закінчила школу, згодом природничий факультет Черкаського педагогічного інституту.

Початок трудової діяльності розпочала у Млієві. Там одружилась, та коли чоловіка, директора Мліївської середньої школи назавжди забрала Велика Вітчизняна війна, вона повернулася в рідне село і присвятила своє життя вихованню синів та учнів Тернівської школи, в якій працювала з 1945 по1972 рік.

Учні любили і знали хімію, щороку займали перші місця на районних та обласних конкурсах, олімпіадах, багато разів переможці направлялися на Всесоюзну виставку народного господарства в м. Москву.

Кожен її день був сповнений творчістю і радістю спілкування, була щирою, відвертою у стосунках із дітьми.

Проводячи уроки та досліди на ділянках школи, вона привчала учнів шанувати землю, берегти природу, часто підкреслювала, що природа – то велике творіння Боже, колиска людства, втілення краси і добра.

Раїса Федорівна застерігала, щоб людина не перетворювала природу на свою служницю, намагаючись силою взяти її скарби, бо не оббереться лиха. Так і трапилось. То ж тепер ми, правнуки Раїси Федорівни, закликаємо всіх: Схаменіться, люди! Збережемо природу! Посадимо дерево! Не ждімо милості від природи!

Із свідчень колег, дітей, внуків.